Постановка проблеми. На сучасному етапі депресивні розлади охоплюють не лише психіатричні, а й широке коло загальномедичних, психологічних та соціальних проблем в суспільстві. Висока поширеність та вираженість медико-соціальних наслідків депресій у вигляді хронізації, рецидивування, резистентності, порушень соціального функціонування, якості життя та суїцидальної поведінки ставлять проблему в ранг найбільш актуальних, що потребують вивчення в плані ранньої діагностики та ефективної терапії [1,6,9].
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сучасний стан розробки проблеми характеризується комплексністю, яка поєднує в собі аналіз етіопатогенетичних факторів, клініко-психопатологічних особливостей, динаміку депресій під впливом зовнішніх чинників [2,11-14]. В окремий значущий фактор виникнення і перебігу депресії, що має прогностичну цінність, винесені особистісні особливості індивіда, способи реагування і ступінь фіксації на стресові події. Зокрема, при депресіях змінюється сприйняття хворим індивідуального часу та його оцінка. [4,15].
В той же час, результати вітчизняних досліджень показують, що для корекції депресивних розладів крім фармакотерапії доцільно застосовувати комплексні психокорекційні програми, що передбачають поетапне залучення психотерапевтичних методик в залежності від особистісних особливостей хворих і змістовної частини психотерапії [7-10].
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Вищевикладене робить актуальним визначення факторів прогнозу формування, перебігу та виходу депресивних розладів, що дозволить розробити адекватні терапевтичні та реабілітаційні заходи.
Мета дослідження – на основі вивчення клініко-психологічних та патопсихологічних особливостей у хворих на депресивні епізоди визначення факторів, що впливають на формування, перебіг та вихід даної патології.
Для реалізації поставленої мети були обстежені 40 хворих на депресивні епізоді різного ступеню важкості, що склали основну групу. Діагноз був встановлений з урахуванням критеріїв МКХ-10 (F 32.0, 32.1, 32.2). До групи порівняння увійшли 35 осіб без психічних розладів.
Використовувався комплексний підхід, що включав наступні методи: клініко-психопатологічний (вивчення скарг, клінічного анамнезу, психопатологічного стану та його динаміки); психометричний, (шкала депресій Центра епідеміологічних досліджень (CES-D), M. M. Weissman зі співавт., 2003) [3]; психодіагностичний (методика «Семантичний диференціал часу» (СДЧ), Л. І. Вассерман, 2003). [5]; методи математичної статистики (t-критерій Ст’юдента, точний метод Фішера, кореляційний аналіз).
Викладення основного матеріалу дослідження. Загальна характеристика обстежених хворих представлена в таблиці 1. В основній групі хворих на депресивні епізоди переважали жінки – 77,50 % осіб, які належали до вікової групи від 40 до 49 років – 32,50 % осіб, мали вищу освіту – 47,50 % осіб, проживали в місті – 70,00 % осіб, перебували у шлюбі – 62,50 % осіб, належали до категорії працюючих – 57,50 % осіб, серед яких більшість займалися розумовою працею – 69,57 % осіб.
Таблиця 1 – Загальна характеристика обстежених хворих на депресивні епізоди основної групи та осіб групи порівняння
Показник, який оцінюється | Основна група
(n = 40) % ± m % |
Група порівняння
(n = 35) % ± m % |
1 | 2 | 3 |
Стать: | ||
— чоловіча | 22,50 ± 6,69 | 37,14 ± 8,29 |
— жіноча | 77,50 ± 6,69 | 62,86 ± 8,29 |
Вікові групи: | ||
— 18 – 29 | 10,00 ± 4,80 | 22,86 ± 7,20 |
— 30 – 39 | 15,00 ± 5,72 | 25,72 ± 7,50 |
— 40 – 49 | 32,50 ± 7,50 | 17,14 ± 6,46 |
— 50 – 59 | 25,00 ± 6,93 | 20,00 ± 6,86 |
— 60 – 69 | 17,50 ± 6,08 | 14,28 ± 6,00 |
Освіта: | ||
— середня | 12,50 ± 5,30 * | 0,00 ± 0,00 * |
— середня спеціальна | 32,50 ± 7,50 | 20,00 ± 6,86 |
— незакінчена вища | 7,50 ± 4,22 | 14,28 ± 6,00 |
— вища | 47,50 ± 8,00 | 65,72 ± 8,14 |
Місце проживання: | ||
— місто | 70,00 ± 7,34 | 82,86 ± 6,46 |
— сільська місцевість | 30,00 ± 7,34 | 17,14 ± 6,46 |
Сімейний стан: | ||
— перебувають у шлюбі | 62,50 ± 7,75 | 57,14 ± 8,49 |
— не перебувають у шлюбі | 37,50 ± 7,75 | 42,86 ± 8,49 |
Соціальна зайнятість: | ||
— працюють | 57,50 ± 7,92 | 71,43 ± 7,75 |
— не працюють | 42,50 ± 7,92 | 28,57 ± 7,75 |
Характер праці: | ||
— розумова | 69,57 ± 9,81 | 80,00 ± 8,16 |
— фізична | 30,43 ± 9,81 | 20,00 ± 8,16 |
* відмінності вірогідні при р < 0,05 |
Група порівняння за віком, місцем проживання, сімейним станом та показниками соціальної занятості вірогідно не відрізнялася від основної. Вірогідна різниця відзначалася за показником рівня освіти: в основній групі вірогідно більша кількість осіб мали середню освіту (р < 0,05).
Під час дослідження було проведено ретельний аналіз анамнезу захворювання. Отримані дані представлені у таблицях 2, 3.
Таблиця 2
Тривалість депресивного епізоду в обстежених основної групи
Тривалість захворювання | Абсолютна кількість
(n = 40) |
% ± m % |
— від 2 тижнів до 6 місяців
— 6 – 12 місяців — більше 12 місяців |
16
10 14 |
40,00 ± 7,84
25,00 ± 6,93 35,00 ± 7,64 |
За даними таблиці 2, тривалість депресивного епізоду в обстежених хворих у більшості випадків складала від 2-х тижнів до 6-ти місяців (40,00 %). У значної кількості обстежених тривалість епізоду становила більше 12 місяців (35,00 %). Тривалість епізоду від 6-ти до 12-ти місяців спостерігалася у 25,00 % випадків.
На сучасному етапі важливим фактором розвитку депресивних розладів є наявність факторів психічної травматизації, серед яких найбільшого значення набувають соціальні чинники. Так, 57,50 % обстежених хворих при опитуванні безпосередньо пов’язували розвиток захворювання внаслідок дії психогенних чинників.
Таблиця 3
Структура факторів психічної травматизації у хворих на депресивні епізоди
Фактори психічної травматизації | % ± m %
(n = 23) |
Пов’язані зі здоров’ям власним / близького оточення | 8,70 ± 6,01 |
Пов’язані з сімейними / особистісними стосунками | 17,39 ± 8,08 |
Пов’язані з професійною діяльністю | 13,04 ± 7,18 |
Соціально-економічні | 26,09 ± 9,36 |
Соціально-психологічні | 34,78 ± 10,15 |
За даними таблиці 3, в структурі виявлених у обстежених хворих факторів психічної травматизації переважали соціально-психологічні – 34,78 % (зокрема, «невпевненість в завтрашньому дні» (страх погіршання соціально-економічного становища в майбутньому / зміни умов життя в цілому), інформація ЗМІ) та соціально-економічні – 26,09 % (зокрема, погіршання / незадоволеність матеріально-побутовим становищем, погіршання / втрата соціального статусу) чинники.
При оцінці клінічної картини депресивних епізодів особлива увага приділялась вивченню усього спектру клініко-психопатологічних проявів (табл. 4).
Структура клініко-психопатологічних проявів депресивного спектру у хворих на депресивні епізоди характеризувалася наявністю афективних, мотиваційно-вольових, когнітивних, психомоторних та соматичних порушень. Так, аналіз отриманих даних свідчить про те, що у всіх 100,00 % обстежених хворих провідним симптомом був пригнічений настрій.
Серед мотиваційно-вольових проявів найчастіше спостерігалося зменшення активності та ініціативи (85,00 %), а в структурі когнітивних порушень – зниження концентрації уваги (87,50 %). Психомоторні порушення в групі обстежених були представлені переважно ретардацією (52,50 %), соматичні – фізичною стомлюваністю (87,50 %) та розладами сну (82,50 %).
Таблиця 4
Клініко-психопатологічні прояви депресивного спектру у хворих основної групи
Показник, який оцінюється | % ± m % (n = 40) |
Афективні прояви: | |
— пригнічений настрій
— відчуття туги — відчуття напруги — тривога — дратівливість |
100,00 ± 0,00
82,50 ± 6,08 75,00 ± 6,93 72,50 ± 7,15 27,50 ± 7,15 |
Мотиваційно-вольові прояви: | |
— зниження зацікавленості
— зменшення активності та ініціативи — зниження продуктивності діяльності — відчуття провини, самозвинувачення, зниження самооцінки — неспроможність приймати рішення — відчуття відсутності перспективи у майбутньому — суїцидальні думки |
72,50 ± 6,89
85,00 ± 5,72 65,00 ± 7,64 42,50 ± 7,92
37,50 ± 7,75 67,50 ± 7,50
27,50 ± 7,15 |
Когнітивні прояви: | |
— погіршення пам’яті
— зниження концентрації уваги — психічна виснаженість |
57,50 ± 7,92
87,50 ± 5,30 72,50 ± 7,15 |
Психомоторні прояви: | |
— ретардація (сповільнення рухів тіла, зниження експресії обличчя, звуження комунікаційної сфери)
— ажитація (непосидючість, метушливість, безцільна неконтрольована гіперактивність) |
52,50 ± 8,00
12,50 ± 5,30 |
Соматичні прояви: | |
Порушення базових функцій:
— розлади сну — порушення апетиту — втрата ваги — зниження статевого потягу
Порушення вітального тонусу функцій: — фізична стомлюваність — млявість та зниження енергії
Неприємні тілесні відчуття (болю, напруги, важкості, оніміння тощо)
Вісцеральні симптоми: — кардіоваскулярні — гастроінтестинальні — респіраторні |
82,50 ± 6,08 75,00 ± 6,93 67,50 ± 7,50 57,50 ± 7,92
87,50 ± 5,30 77,50 ± 6,69
62,50 ± 7,75
52,50 ± 8,00 37,5 ± 7,75 27,5 ± 7,15 |
Аналіз клініко-психопатологічних особливостей хворих на депресивні епізоди був доповнений шкалою депресій Центра епідеміологічних досліджень (CES-D). Шкала CES-D належить до суб’єктивних інструментів оцінки та призначена для виявлення та оцінки тяжкості депресії. Встановлено, що ця методика, характеризується подібними з іншими суб’єктивними опитувальниками (шкалами) загальною точністю, чутливістю та специфічністю при виявленні депресій, але перевершує їх при розмежуванні депресивних станів за ступенем тяжкості [3]. Проте, необхідно враховувати, що шкала CES-D є інструментом самодіагностики і відображає сприйняття обстеженими власної хвороби та, як наслідок, особистісної зміненості.
Так, було встановлено, що основна група обстежених оцінювали свій стан переважно як розлади легкого та тяжкого ступеню важкості – по 35,00 % хворих відповідно (табл. 5). Розлади середнього ступеню важкості виявлені у 20,00 % хворих. При цьому, у 10,00 % обстежених хворих відзначалися показники, які є нижчими за розлад легкого ступеню важкості і не перевищують умовну норму (< 18 балів) при наявності клініко-психопатологічних проявів депресивного спектру, що може свідчити про відсутність усвідомлення власної хвороби та недооцінку тяжкості свого стану. Середнє значення балів за шкалою CES-D у групі обстежених хворих для розладів легкого, середнього та тяжкого ступенів важкості становило 21,21 балів, 28,50 балів та 36,50 балів відповідно.
Таблиця 5
Показники за шкалою CES—D
Групи обстежених за
важкістю розладу |
% ± m %
(n = 40) |
Середнє значення балів |
Хворі на депресивні епізоди | ||
Показники норми | 10,00 ± 4,80 | 12,50 ± 2,65 |
Розлад легкого ступеню важкості | 35,00 ± 7,64 | 21,21 ± 1,97 |
Розлад середнього ступеню важкості | 20,00 ± 6,41 | 28,50 ± 1,31 |
Розлад тяжкого ступеню важкості | 35,00 ± 7,64 | 36,50 ± 4,85 |
Особи без психічних розладів | ||
Показники норми | 88,57 ± 5,46 | 10,42 ± 4,37 |
Розлад легкого ступеню важкості | 11,43 ± 5,46 | 21,25 ± 2,06 |
Для співставлення результатів дослідження за шкалою CES-D були також обстежені особи без психічних розладів, що складали групу порівняння. Стан переважної більшості осіб групи порівняння відповідав показникам норми – 88,57 % осіб, із середнім балом за шкалою 10,42 балів. У 11,43 % осіб за відсутністю клініко-психопатологічних проявів депресивного спектру відзначалися показники, що мають відповідати розладу легкого ступеню важкості. Цій категорії осіб були надані рекомендації щодо подальшого спостереження та оцінки стану в динаміці.
Більш детальний аналіз середнього значення балів за пунктами шкали CES-D представлений на рисунку 1.
Рисунок 1 – Середнє значення балів за пунктами шкали CES-D
З рисунку 1 видно, що найбільші показники у хворих на депресивні епізоди відзначалися за наступними пунктами: 12 – «Я почуваю себе щасливою людиною» (1,95 балів), 10 – «Я відчуваю занепокоєння, страхи» (1,90 балів), 6 – «Я відчуваю пригніченість» (1,83 балів), 16 – «Життя приносить мені задоволення» (1,78 балів). Ці дані свідчать, що обстежені хворі досить часто не почували себе щасливими, відчували занепокоєння та страхи, пригніченість та загальну незадоволеність життям.
За пунктами шкали CES-D 1-14 та 16-20 показники осіб групи порівняння були вірогідно меншими за обстежених хворих (t ≥ 2,419), в той час, як за пунктом 15 – «Оточуючі налаштовані недружньо щодо мене» – вірогідної різниці не виявлено, а показники були досить низькими і у хворих, і у осіб групи порівняння – 0,43 балів та 0,31 балів відповідно. Таким чином, обстежені в обох групах не були схильні до очікування загрози з боку оточуючих.
Аналіз результатів використання методу СДЧ продемонстрував наявність певних особливостей сприйняття минулого, теперішнього та майбутнього хворими на депресивні епізоди. Так, при оцінці минулого було встановлено, що у цієї категорії хворих найменші показники були визначені за шкалами: «структура» (4,95 ± 1,12 балів) та «активність часу» (5,05 ± 2,29 балів). Отримані дані вказують на те, що хворі на депресивний епізод схильні були відчувати минуле як «пасивне», «пусте» та «незрозуміле», що відображає наявність спустошеності, апатичності та відсутності точних уявлень про події минулого (Рис. 2).
Рисунок 2 – Особливості сприйняття минулого у хворих на депресивні епізоди
Найбільш високі показники у сприйнятті минулого у обстежених хворих були отримані за шкалами: «величина» (7,57 ± 3,52 балів), «емоційне забарвлення» (7,24 ± 3,36 балів) та «відчутність» (6,57 ± 3,12 балів). Отримані дані свідчать, що хворі на депресивний епізод схильні сприймати своє минуле як «тривале», «велике», «реальне» та «близьке», а також відображає загальну задоволеність своїм минулим.
Статистичний аналіз результатів продемонстрував, що пацієнти основної групи відрізнялись від осіб групи порівняння тим, що минуле для них було відчутним, реальним та близьким, у той час коли для осіб без психічних розладів минуле сприймалось як далеке та завершене (t= 2,153, р ≤ 0,05).
У хворих на депресивні епізоди всі показники теперішнього (активність часу, емоційне забарвлення, величина, структура та відчутність) були низькими (Рис. 3).
Рисунок 3 — Особливості сприйняття теперішнього у хворих на депресивні епізоди
Обстежені хворі сприймали теперішнє як «пасивне» й «пусте» (-1,62 ± 1,27 балів), «миттєве» й «маленьке» (1,71 ± 1,43 балів), «замкнуте» й «невідчутне» (3,76 ± 1,24 балів), «незрозуміле» й «незворотне» (-1,19 ± 1,14 балів), «сумне» й «тривожне» (-4,24 ± 2,73 балів). При цьому для них було характерним відсутність надії, низька поведінкова активність, песимістичне ставлення до теперішнього, а також низька середня оцінка теперішнього (-0,31 ± 1,14 балів).
Статистичний аналіз результатів продемонстрував достовірні відмінності між сприйняттям теперішнього хворими на депресивний епізод та особами без психічних розладів за всіма показниками: у основної групи показники активності (t= 2,138, р ≤ 0,05), емоційного забарвлення (t= 4,566, р ≤ 0,0001), величини (t= 3,341, р ≤ 0,0025), структури (t= 3,187, р ≤ 0,005), відчутності часу (t= 2,181, р ≤ 0,05) та загального сприйняття теперішнього були нижчими, ніж у осіб групи порівняння, що вказує на наявність негативної інтерпретації теперішнього у хворих на депресивний епізод.
Аналіз сприйняття майбутнього продемонстрував наступні особливості: у хворих на депресивні епізоди були визначені низькі показники сприйняття майбутнього за шкалами: «емоційне забарвлення» (-3,44 ± 1,45 балів), «відчутність» (-1,32 ± 1,21 балів), «активність» (1,57 ± 1,29 балів), «величина» (1,45 ± 1,16 балів), «структура» (2,13 ± 1,87 балів) та «загальне сприйняття часу» (0,39 ± 1,32 балів), що свідчить про сприйняття майбутнього як «невідчутного», «пасивного», «маленького», «миттєвого», «сумного» та «темного», а також відображає песимізм щодо подолання негативних переживань у майбутньому (Рис. 4).
Статистичний аналіз результатів продемонстрував достовірні відмінності між сприйняттям майбутнього хворими на депресивні епізоди та особами без психічних розладів за всіма показниками: у основної групи показники активності (t= 3,176, р ≤ 0,01), емоційного забарвлення (t= 4,678, р ≤ 0,0001), величини (t= 2,658, р ≤ 0,05), структури (t= 2,354, р ≤ 0,05), відчутності часу (t= 3,452, р ≤ 0,001) та загального сприйняття майбутнього (t= 3,232, р ≤ 0,01) були нижчими, ніж у осіб групи порівняння, що вказує на наявність негативної інтерпретації майбутнього у цієї категорії хворих.
Рисунок 4 — Особливості сприйняття майбутнь ого у хворих на депресивні епізоди
Був також проведений порівняльний статистичний аналіз в кожній групі між показниками сприйняття минулого-теперішнього-майбутнього. Так, у хворих на депресивні епізоди було встановлено, що сприйняття минулого та теперішнього вірогідно відрізняються за показниками: «активність часу» (t= 3,242, р ≤ 0,0025), «емоційне забарвлення» (t= 6,053, р ≤ 0,0001), «величина» (t= 4,011, р ≤ 0,0025) та «структура» (t= 2,789, р ≤ 0,01), що свідчить про більш позитивне сприйняття минулого хворими основної групи. В групі порівняння визначена вірогідна розбіжність за показником «активність часу» (t= 2,286, р ≤ 0,05), що свідчить про сприйняття минулого цією групою випробуваних як більш напруженого, наповненого та активного, ніж сприйняття теперішнього.
Аналіз порівняння теперішнього та майбутнього продемонстрував вірогідні розбіжності у пацієнтів з депресивними епізодами за показниками: «відчутність» (t= 3,564, р ≤ 0,001) та «структура» (t= 2,572, р ≤ 0,01), що свідчить про те, що сприйняття теперішнього характеризувалося меншою структурованістю, але більшою відчутністю в порівнянні з майбутнім. В групі порівняння були отримані вірогідні розбіжності за показником «величина» (t= 2,259, р ≤ 0,05), що вказує на сприйняття майбутнього як більш об’ємного, глибокого та великого, ніж теперішнє.
При порівнянні минулого та майбутнього в групі осіб без психічних розладів не було встановлено жодних вірогідних розбіжностей, що вказує на позитивне сприйняття як минулого, так і майбутнього. У хворих на депресивні епізоди було встановлено, що сприйняття минулого та майбутнього вірогідно відрізняються за показниками: «активність часу» (t= 3,678, р ≤ 0,025), «емоційне забарвлення» (t= 4,321, р ≤ 0,001), «величина» (t= 3,612, р ≤ 0,025) та «структура» (t= 2,934, р ≤ 0,01), що свідчить про більш позитивне сприйняття минулого хворими основної групи.
Також був проведений кореляційний аналіз в основній групі для встановлення взаємозв’язків між минулим і теперішнім й майбутнім і теперішнім. Зв’язок між минулим і майбутнім не розглядався, оскільки тільки через теперішнє можна вплинути на сприйняття майбутнього. Так, були встановлені наступні закономірності, що відображені у таблиці 6.
Таблиця 6
Кореляційні зв’язки між показниками сприйняття часу у хворих на депресивні епізоди
Найменування показників | активність | емоційне забарвлення | величина | структура | відчутність | |
Минуле | ||||||
Теперішнє | активність | 0,101 | 0,369 | 0,089 | 0,202 | -0,352 |
емоційне забарвлення | -0,090 | 0,101 | 0,049 | 0,183 | 0,119 | |
величина | 0,158 | 0,194 | -0,166 | 0,123 | -0,158 | |
структура | 0,082 | -0,109 | -0,077 | 0,377 | -0,230 | |
відчутність | 0,034 | 0,462 | 0,080 | 0,245 | 0,542 | |
Майбутнє | Теперішнє | |||||
активність | 0,399 | 0,467 | 0,400 | 0,301 | 0,584 | |
емоційне забарвлення | 0,502 | 0,406 | 0,370 | 0,382 | 0,606 | |
величина | 0,484 | 0,576 | 0,490 | 0,418 | 0,673 | |
структура | 0,569 | 0,252 | 0,380 | 0,556 | 0,195 | |
відчутність | 0,111 | -0,079 | -0,274 | -0,107 | 0,244 |
У пацієнтів з депресивним епізодом емоційна оцінка минулого впливала на відчуття активності (r=0,369) й відчутності (r=0,462) теперішнього. Також було встановлено, що активність, емоційне забарвлення, величина майбутнього залежать від сприйняття активності часу, емоційної оцінки, величини, структури та відчутності теперішнього.
В ході дослідження був проведений також кореляційний аналіз залежності рівня депресії (за шкалою CSD) з показниками сприйняття часу у хворих на депресивні епізоди (Табл. 7).
Таблиця 7
Кореляційні зв’язки між показниками сприйняття часу та рівнем депресії у хворих на депресивні епізоди
Найменування показників | Легкий рівень депресії | Середній рівень депресії | Тяжкий рівень депресії | |
минуле | активність | -0,161 | -0,500 | -0,081 |
емоційне забарвлення | -0,441 | -0,500 | -0,245 | |
величина | -0,240 | 0,500 | 0,226 | |
структура | -0,130 | 0,500 | -0,116 | |
відчутність | -0,357 | 0,277 | 0,093 | |
теперішнє | активність | -0,192 | -0,500 | -0,674 |
емоційне забарвлення | -0,088 | -0,500 | -0,693 | |
величина | -0,498 | -0,500 | -0,537 | |
структура | -0,150 | -0,577 | 0,022 | |
відчутність | -0,672 | -1,000 | -0,555 | |
майбутнє | активність | -0,484 | -0,500 | -0,090 |
емоційне забарвлення | -0,356 | -0,500 | -0,432 | |
величина | -0,523 | -0,359 | -0,391 | |
структура | -0,150 | -0,756 | -0,202 | |
відчутність | 0,102 | 0,189 | 0,000 |
Так, отримані дані дозволяють встановити, що при легкому ступені депресії пацієнти у теперішньому відчувають свій стан зміненим, пов’язують його з емоційною оцінкою минулого (r=-0,441) та екстраполюють свої переживання на майбутнє: відчувають сумнів щодо власної якісної реалізації у майбутньому, зокрема за показниками активності (r=-0,484) та величини (r=-0,523).
При середньому ступені депресії пацієнти в теперішньому чітко усвідомлюють наявність депресивної симптоматики та крізь цей стан сприймають своє минуле та майбутнє: відчувають структурність та величину минулого (r=0,500) та передбачають зниження мотивації й активності, а також емоційного забарвлення майбутнього (r=-0,756, r=-0,500 та r=-0,500 відповідно).
При тяжкому ступені депресії пацієнти вже не пов’язують свій стан з минулим, усвідомлюють наявність депресії в теперішньому та впевнені щодо негативного емоційного стану в майбутньому (r=-0,432).
Висновки та пропозиції. Клінічна картина депресивних епізодів має специфічну синдромальну структуру, що включає афективні (100,00 %), мотиваційно-вольові (85,00 %), когнітивні (87,50 %), психомоторні (52,50 %) та соматичні прояви (82,50 %).
Результати клініко-психопатологічного, психометричного та психодіагностичного дослідження свідчать, що у хворих на депресивні розлади, в клінічній структурі яких переважають афективні порушення (пригнічений настрій, туга) та пов’язані з ними емоційно-вольові прояви, спостерігається негативне сприйняття власного майбутнього: оцінка його як «незрозумілого» та «невідчутного».
У хворих, в клінічній картині яких афективні прояви сполучаються з вираженими когнітивними порушеннями, відмічається негативне сприйняття теперішнього як «сумного», «замкненого» та «спустошеного».
У хворих з переважанням в клінічній картині, поряд з афективними симптомами, соматичних проявів, спостерігається негативне сприйняття теперішнього як «віддаленого» та «незмінного».
Доведено, що сприйняття часу хворими залежить від ступеню депресії: при легкому ступені депресії пацієнти у теперішньому відчувають свій стан, порівнюючи його з емоційною оцінкою минулого та відчувають сумнів щодо власної якісної реалізації у майбутньому; при середньому ступені – пацієнти в теперішньому чітко усвідомлюють, що вони хворі на депресію, та крізь хворобливий стан сприймають своє минуле та майбутнє, починаючи втрачати надію на покращення стану; при тяжкому ступені депресії пацієнти вже не пов’язують свій стан з минулим, усвідомлюють наявність депресії в теперішньому та вкрай песимістично ставляться до майбутнього.
Отримані дані мають прогностичну цінність щодо формування, перебігу та виходу депресивних розладів і повинні враховуватися при створенні та проведенні психотерапевтичних заходів, які повинні бути орієнтовані на зміну уявлень щодо теперішнього та майбутнього у пацієнтів з депресивними епізодами.