Постановка проблеми. Призначення права — регулювати суспільні відносини. Оскільки суспільні відносини є надзвичайно різноманітними, право не завжди в повній мірі використовує адекватну термінологію для позначення того чи іншого суспільного явища. Для позначення явища об’єктивної дійсності ми використовуємо слово чи словосполучення (термін), в свою чергу, термін є мовним вираженням поняття, яке наділено обсягом і змістом. З іншої сторони є явище, яке має сутність. Для того, щоб терміни, якими ми позначаємо явища, були адекватними і в повній мірі співвідносилися, потрібно, щоб зміст терміно-поняття відповідав сутності явища. А коли йде мова про законодавчу термінологію, завдання ускладнюється ще більше, адже, інколи, використовуючи терміни, які в повній мірі відповідають явищу, яке вони позначають, законодавець довільно змінює їх зміст [1, c.69]. Необхідність характеристики понятійного апарату будь-якого дослідження, в тому числі і дослідження оподаткування при здійсненні контрольованих операцій, можна обґрунтувати висловлюванням Сократа: «Хоч би про що, ми розмірковували, треба виходити від однієї засади: слід знати, про що розмірковуєш, інакше розмірковування приречене на цілковиту невдачу. Не домовившись щодо неї (суті) спочатку, немовби вона вже відома, ми за це розплачуються під час подальшого перебігу розмірковування» [2, c.239]. Тому, враховуючи вищезазначені думки та з метою створення наукового підґрунтя для подальших наукових пошуків, вважаємо за необхідне проаналізувати понятійний апарат в сфері оподаткування при здійсненні контрольованих операцій.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження явищ та понять в сфері оподаткування контрольованих операцій здійснювали наступні науковці: П.В. Дзюба, Л.В. Жердецька, І.М. Коновалова, А.О. Мельник, В.Я. Оліховський, В. Пашкус, Н. Пашкус, Т.Г. Савченко та ін. Проте комплексного аналізу та співвідношення таких понять не проводилося.
Метою статті є здійснення аналізу та співвідношення понять в сфері оподаткування при здійсненні контрольованих операцій.
Виклад основного матеріалу. Контрольована операція є суто юридичним явищем. Тому, для розкриття сутності поняття «контрольованої операції» потрібно звернутися до нормативно-правових актів, що містять цей термін. При визначенні поняття «контрольована операція» потрібно врахувати положення Настанов ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення для транснаціональних компаній та податкових служб (далі – Настанови ОЕСР). Справедливим буде зазначити, що в Україні існує примат національного права над міжнародним, а також те, що Настанови ОЕСР є актом так званого «м’якого права», проте, варто звернути увагу на положення пояснювальної записки до проекту Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо трансфертного ціноутворення)”. В зазначеній записці вказується, що законопроект є імплементацією рекомендації ОЕСР щодо контролю за визначенням цін у операціях між пов’язаними особами та впровадженням в Україні світових механізмів контролю за трансфертним ціноутворенням, зокрема, за операціями з контрагентами, зареєстрованими в офшорних зонах[3]. Тому, необхідним є дослідження поняття контрольованої операції як на міжнародному, так і на національному рівнях.
Згідно Настанов ОЕСР, контрольовані операції – це операції між двома підприємствами, які є асоційованими по відношенні одне до одного [4]. Асоційованими підприємствами є два підприємства, якщо одне підприємство бере участь (безпосередньо чи опосередковано) в управлінні, контролі чи капіталі іншого підприємства, або якщо одні й ті самі особи беруть участь (безпосередньо чи опосередковано) в управлінні, контролі чи капіталі обох підприємств. Також, варто вказати, що у п. 12 вступу до Настанов ОЕСР вказується, що положення щодо трансфертного ціноутворення стосуються лише міжнародних (зовнішніх) господарських операцій [4].
В Податковому кодексі України (далі – ПК України) поняття контрольована операція визначається шляхом наведення критеріїв віднесення господарських операцій до контрольованих. Проаналізувавши ст. 39 ПК України, ми можемо виділити три основні критерії віднесення господарських операцій до контрольованих, а саме: суб’єктний, предметний та вартісний. Враховуючи суб’єктний критерій, контрольованими операціями є господарські операції, однією із сторін яких є платник податку, який відповідає вимогам зазначеним п.п. 39.2.1.7. ст. 39 ПК України, а іншою є:
- пов’язана особа – нерезидент;
- нерезидент, зареєстрований у державі (на території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України;
- нерезиденти, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України;
- комісіонер – нерезидент з яким здійснюються зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг[5].
Згідно предметного критерію, контрольованими є всі види операцій, договорів або домовленостей, документально підтверджених або непідтверджених, що можуть впливати на об’єкт оподаткування платника податків податком на прибуток підприємств [5].
Вартісний критерій сформульований шляхом визначення загальної вартості господарських операцій, здійснених з одним контрагентом. Контрольованими є операції (за умови, що вони відповідають двом попереднім критеріям), обсяг яких з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за звітний період [5].
Враховуючи наведені вище розуміння контрольованих операцій, закріплені в Настановах ОЕСР та ПК України, вважаємо, що зміст поняття «контрольована операція» в українському законодавстві ширший, ніж в міжнародному праві.
Основний масив норм, що регулюють оподаткування контрольованих операцій, міститься в ст. 39 ПК України, яка називається «Трансфертне ціноутворення». Тому, є необхідним визначити співвідношення понять контрольована операція та трансфертне ціноутворення. З метою здійснення такого співвідношення визначимо поняття трансфертного ціноутворення.
Перш ніж перейти до аналізу поняття «трансфертного ціноутворення» слід зазначити, що це явище є економічним, тому, потрібно з’ясувати його економічну сутність і після цього навести його розуміння в праві.
Найбільш ґрунтовне дослідження трансфертного ціноутворення як економічного явища здійснила Л.В. Жердецька в дисертаційній роботі «Механізм трансфертного ціноутворення в банку». Л.В. Жердецька систематизувала сучасні підходи до визначення поняття «трансфертне ціноутворення» за трьома критеріями: з погляду наукової обґрунтованості та практичного використання; залежно від сфери застосування (напрямків проведення наукових досліджень); залежно від суб’єктів трансфертного ціноутворення [6, с.16]. Ми наведемо визначення систематизовані за першим і третім критерієм, оскільки вони можуть стати основою для формування правового розуміння зазначеного явища.
З погляду наукової обґрунтованості та практичного використання можна виокремити науковий, прикладний та енциклопедичний підходи. До першої групи Л.В. Жердецька відносить розуміння трансфертного ціноутворення наведене А. Мельник, до другої – Т. Савченком, до третьої — П. Дзюбою, В. Пашкусом.Науковий підхід, у свою чергу, поділяється на два напрями: по-перше, як процес, а, по-друге, як економічна система [6, c.17].
Наведемо розуміння трансфертного ціноутворення зазначеними вище науковцями:
А. Мельник вважає, що трансфертне ціноутворення – це процес установлення ціни на товар, роботу, послугу в підрозділах підприємства для проведення розрахунків між ними, а також між взаємозалежними особами, у більшості випадків з використанням неринкових умов угод” [7, c.5].
На думку Т. Савченко, трансфертне ціноутворення – це система сукупності елементів організаційної, фінансової та інформаційної структур банку у їх взаємозв’язку, що визначає порядок розрахунку, затвердження та регулювання трансфертних цін банківських ресурсів, а також напрямки їх використання для оптимізації функціонування центрів відповідальності та управління ризиками банку [8, c.6].
П. Дзюба вважає, що трансферне ціноутворення – це процес визначення трансферної ціни, сукупність економічних відносин щодо визначення ціни на будь-який об’єкт торгівлі (товари, послуги або фактори виробництва) між взаємозв’язаними компаніями чи структурними підрозділами однієї компанії у разі, якщо об’єкт торгівлі перетинає митний кордон [9, c.6].
В. Пашкус розглядає трансфертне ціноутворення як процес та як систему. Під трансферним ціноутворенням він розуміє процес встановлення трансфертної ціни, яка завжди прив’язана до конкретного товару (послуги) і суб’єкту, який цей товар (послугу) продає / купує. Трансферне ціноутворення як система являє собою сукупність елементів (центрів відповідальності) і зв’язків між ними (трансферна ціна) [10].
Водночас, в економічній літературі існує велика кількість розробок, які присвячені питанням практичної реалізації трансфертного ціноутворення. В основу таких визначень покладено пріоритетні завдання, які вирішуються завдяки використанню трансфертних цін, а трансфертне ціноутворення визначається як процес встановлення трансферних цін, чи як метод встановлення цін і виміру (контролю, мотивації) структурних підрозділів фірми, компанії чи підприємства [6, c.17].
Енциклопедичний підхід є характерним для науковців-авторів економічних словників, енциклопедій та підручників. Автори словників, як правило, обмежуються визначенням лише терміна «трансфертна ціна». У підручниках подається також тлумачення дефініції «трансфертне ціноутворення», що визначається як установлення «проміжних цін» (вартості напівфабрикатів та інших проміжних продуктів у процесі виробництва, вартості «послуг, що надаються одними підрозділами іншим») [6, c.18].
Наступним критерієм класифікації підходів сучасних науковців та практиків до тлумачення трансфертного ціноутворення є трактування поняття, що вивчається, залежно від суб’єктів ціноутворення. У більшості визначень трансфертного ціноутворення автори відмічають, що вказані процеси відбуваються за участю центрів відповідальності, підрозділів організації чи транснаціональної корпорації [6, c.8].
Проаналізувавши наведені вище визначення ми виділи наступні ознаки трансфертного ціноутворення як економічного явища:
- специфічний суб’єкт — структурні підрозділи платника податків та взаємопов’язані особи;
- предметом виступає ціна (також вживається поняття «трансфертна ціна») на товари, роботи, послуги;
- за сутністю – процес (згідно з визначенням тлумачного словника, процес — сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку [11]), застосування трансфертної ціни завжди передбачає певний наслідок – отримання економічної вигоди.
Враховуючи таке різноманіття визначень «трансфертного ціноутворення», перед українським законодавцем стояло складне завдання, а саме, закріпити визначення зазначеного поняття, при чому закріпити ті його аспекти, що необхідні для контролю за трансфертним ціноутворенням та зберегти всі його сутнісні характеристики як економічного явища.
На сьогоднішній день визначення «трансфертного ціноутворення» в українському законодавстві немає, хоча ст. 39 ПК України називається «Трансфертне ціноутворення». Справедливим буде згадати, що в редакції ПК України від 04.07.2013 р. трансфертне ціноутворення визначалося як система визначення звичайної ціни товарів та/або результатів робіт (послуг) в операціях, визнаних відповідно до статті 39 ПК України контрольованими» [5]. Для оцінки прийнятності вищенаведеного визначення поняття «трансфертне ціноутворення» у ПК України, вважаємо за необхідне провести дослідження міжнародних норм, що регулюють суспільні відносини в сфері трансфертного ціноутворення.
Основним міжнародним актом, що регулює суспільні відносини, які виникають в сфері трансфертного ціноутворення та який є основою для розробки національного законодавства більшості держав в цій сфері, є Настанови ОЕСР. На жаль, поняття трансфертного ціноутворення в ньому не розкривається, але, якщо провести системний аналіз зазначеного акта, можна навести основні ознаки трансфертного ціноутворення, а саме: 1) об’єктом трансфертного ціноутворення виступають лише зовнішні господарські операції щодо товарів, робіт, послуг; 2) предметом є ціна на товари, роботи, послуги; 3) специфічний суб’єкт – асоційовані підприємства; 4) змістом виступає процес встановлення ціни на роботи, товари та послуги [2, c.72].
Тому, на нашу думку, поняття трансфертного ціноутворення в редакції ПК України від 07.04.2013 року було недосконалим, оскільки, в той час ст. 39 ПК України, маючи назву «трансфертне ціноутворення», регулювала процес контролю за цінами в операціях всередині країни (внутрішні господарські операції) та зовнішні з непов’язаними особами, що знаходяться в низькоподаткових юрисдикціях. На сьогоднішній день ст. 39 ПК України регулює контроль за встановленням цін в зовнішніх господарських операціях з пов’язаними особами та підприємствами, що знаходяться в низькоподаткових юрисдикціях. Низькоподаткові юрисдикції – юрисдикція, законодавство якої не передбачає звільнення від податків, але при виконані певних умов компаніям надаються певні пільги [12].
Враховуючи економічну сутність (ознаки, що були виділені нами), розуміння трансфертного ціноутворення в Настановах ОЕРС, а також враховуючи необхідність контролю за ним, пропонуємо наступне визначення трансфертного ціноутворення — це процес визначення відповідності рівня цін на товари, роботи, послуги в зовнішніх (міждержавних) господарських операціях, що здійснюються між пов’язаними особами, рівню цін на відстані «витягнутої руки».
Тому, вважаємо, вживання терміну «трансфертне ціноутворення» в назві ст. 39 ПК України невиправдане, оскільки таким чином охоплюються відносини, які не входять в поняття «трансфертного ціноутворення», а саме, відносини контролю в принципі та контроль за суб’єктами, що знаходяться в низькоподаткових юрисдикціях.
Для розв’язання цієї ситуації можна запропонувати два шляхи:
- закріпити запропоноване визначення трансфертного ціноутворення в ПК України, одночасно виключивши із кола суб’єктів, що здійснюють контрольовані операції, осіб, що знаходяться в низькоподаткових юрисдикціях;
- змінити назву ст. 39 ПК України на «Особливості оподаткування контрольованих операцій».
Враховуючи значні обсяги капіталу, що виводиться за межі України, з метою зменшення податкового навантаження, а також складне економічне становище держави, вважаємо за краще використати другий варіант, тобто змінити назву ст. 39 ПК України.
Враховуючи наведене вище вважаємо, що у міжнародному розумінні правове регулювання контролю за трансфертним ціноутворенням та правове регулювання оподаткування при здійсненні контрольованих операцій мають тотожний зміст, адже регулюють одні і ті ж суспільні відносини, проте домінуючим об’єктом виступають різні явища. В українському законодавстві не розкривається сутність терміну «трансфертне ціноутворення», тому порівняти сферу правового регулювання контролю за трансфертним ціноутворенням та правового регулювання оподаткування при здійсненні контрольованих операцій не видається можливим, проте називаючи ст. 39 ПК України «Трансфертне ціноутворення» український законодавець їх ототожнив. Хоча на нашу думку, враховуючи нормативне визначення поняття «контрольованої операції», визначення «трансфертного цінотворення», яке запропоноване нами, сфера правового регулювання оподаткування при здійсненні контрольованих операцій в Україні є ширшою, ніж сфера правового регулювання контролю за трансфертним ціноутворенням.
В науковій літературі терміни «трансфертне ціноутворення» та «контрольована операція» часто вживають разом із термінами «ухилення від сплати податків», «уникнення податків», «обхід податків», «податкове планування». Тому, слід дослідити співвідношення вищезазначених понять.
Для проведення зазначених співвідношень наведемо розуміння наступних понять: «ухилення від сплати податків», «уникнення податків», «обхід податків» та «податкове планування».
Як у вітчизняній, так і в іноземній літературі, немає єдиного розуміння вищезазначених явищ. Наприклад, в Оксфордському тлумачному словнику ухилення трактується як приховування податкової бази і/або надання в податкові органи завідомо хибної інформації; уникнення податків розглядається як таке, що є наслідком мінімізації податкових зобов’язань законним шляхом з використанням податкових лазівок [13, c.413-414]. Такої ж думки дотримується і Дж. Стігліц, який під уникненням податків розуміє використання певних положень податкового законодавства, які дозволяють відійти від їх сплати, а під ухиленням — незаконний відхід від сплати податків[14, c.703]. В Український економічній енциклопедії не дається визначення «уникнення від сплати податків», а лише «ухилення від сплати податків», під яким, згідно з вищезазначеним джерелом, слід розуміти сукупність легальних і незаконних способів приховування доходів від оподаткування. Тобто, в Українській економічний енциклопедії вищезазначені терміни не розмежовуються [15].
Цікавою є думка В.Я. Оліховського, який виділяє чотири моделі поведінки платників податків:1) ухилення від сплати податків; 2) обхід податків; 3) податкове планування; 4) нормативний метод (не аналізуватимемо, оскільки він не стосується ненадходження «належних» сум податків до бюджету). Наведені поняття він трактує наступним чином:
Ухилення від сплати податків – це незаконне використання податкових пільг, несвоєчасна сплата податкових платежів, приховування доходів, неподання чи несвоєчасне надання документів, необхідних для обчислення й сплати податків, що призводять до незаконного зменшення податкових зобов’язань.
Обхід податків передбачає використання як законних (через недосконалість законодавства або через навмисно створені «податкові лазівки» для певних категорій платників), так і незаконних способів і прийомів зменшення податкових зобов’язань.
Податкове планування – це система заходів підприємства (фізичної особи), спрямована на максимальне використання можливостей чинного законодавства з метою збільшення доходів та прибутку підприємства за рахунок законної оптимізації його податкових платежів [16, c.177-178]. На нашу думку, прикладом може бути обрання альтернативних способів оподаткування (спрощена система оподаткування чи загальна).
Як слушно зауважує І.М. Коновалова, немає одностайності в розумінні і трактуванні всіх цих термінів. Є частина науковців, які ототожнюють ці поняття і під «податковим плануванням» розуміють те ж саме, що і «уникнення». Інші науковці розрізняють ці терміни, крім того, залишається незрозумілим, чим законний «обхід» відрізняється від «податкового планування», а незаконний від «ухилення» [15].
На нашу думку, враховуючи етимологічну сутність терміну, яким позначається явище, та зміст поняття, яким розкривається сутність явища, ухилення від оподаткування – це використання будь-яких незаконних (таких, що суперечать законодавчим нормам) способів чи методів зменшення сум податку належних до сплати в бюджет, за які законодавством передбачена відповідальність. При чому, під відповідальністю ми розуміємо кримінальну, адміністративну, фінансову. Обхід податків — це використання будь-яких законних (таких, що не суперечать законодавчим нормам) способів чи методів (в тому числі «податкових прогалин») зменшення сум податку належних до сплати в бюджет, за які законодавством не передбачена відповідальність. Вважаємо, що виокремлення поняття «уникнення податків» є недоцільним, оскільки термін «уникнення» та «ухилення» є близькі за семантичним значенням. Для обґрунтування своєї тези наведемо значення терміну «ухилятися», що дається в Академічному тлумачному словнику, а саме, ухилятися – це намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь, відсторонятися від чогось; уникати [11]. Тому доцільніше для позначення явища «законного» зменшення сум податків належних до сплати в бюджет вживати термін «обхід податків». Додатково для аргументації своєї позиції наведемо семантичне значення терміну «обходити (обійти) закон» — робити щось всупереч закону, не порушуючи його безпосередньо [11]. Щодо визначення поняття «податкове планування» ми підтримуємо думку
В.Я. Оліховського.
Поняття «трансфертне ціноутворення» тісно пов’язане з поняттям «трансфертна ціна», а саме, є процесом її визначення. Тому, щоб визначити який вплив трансфертне ціноутворення здійснює на обсяг доходів бюджету, необхідно проаналізувати види трансфертних цін, виділених за критерієм відповідності їх рівню ринкових. Згідно зазначеного критерію, трансфертні ціни можна поділити на три групи: 1) трансфертна ціна, що відповідає рівню ринкових цін, 2)трансфертна ціна, що вища, ніж ринкові ціни, 3) трансфертна ціна, що нижча, ніж ринкові [17, c.101].
Тому, вважаємо, що трансфертне ціноутворення може призводити до наступного:
1) жодним чином не впливати на рівень доходів бюджету, оскільки трансфертна ціна відповідає ринковій; 2) зменшувати надходження до бюджетів внаслідок заниження бази податку.
Отже, враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що трансфертне ціноутворення у випадку, коли є чітка регламентація на законному рівні і здійснюється маніпуляція трансфертними цінами – це спосіб ухилення від сплати податків, а в тому випадку, якщо не існує норм щодо контролю за трансфертним ціноутворенням – це обхід (уникнення) податку. Виходячи з наведеного вище трактування податкового планування – це різнорівневі поняття, зміст яких не перетинається.
Висновки і пропозиції. Явище трансфертного ціноутворення має подвійну природу – економічну та юридичну. Трансфертне ціноутворення як економічне явище має наступні ознаки: специфічний суб’єкт, об’єктом (предметом) виступає ціна, за змістом – процес. На нашу думку, трансфертне ціноутворення (в юридичному значенні) – це процес визначення відповідності рівня цін на товари, роботи, послуги в зовнішніх (міждержавних) господарських операціях, що здійснюються між пов’язаними особами, рівню цін на відстані «витягнутої руки».
Зміст поняття «контрольована операція» в українському законодавстві ширший, ніж в міжнародному праві.
Вживання терміну «трансфертне ціноутворення» в назві ст. 39 ПК України невиправдане, оскільки таким чином охоплюються відносини, які не входять в поняття «трансфертного ціноутворення», а саме, відносини контролю в принципі та контроль за суб’єктами, що знаходяться в низькоподаткових юрисдикціях. Для вирішення зазначеної вище ситуації вважаємо за необхідне змінити назву ст. 39 ПК України на «Правове регулювання оподаткування при здійсненні контрольованих операцій».
У міжнародному розумінні правове регулювання контролю за трансфертним ціноутворенням та правове регулювання оподаткування при здійсненні контрольованих операцій мають тотожний зміст, адже регулюють одні і ті ж суспільні відносини, проте домінуючим об’єктом виступають різні явища. В розуміння національного законодавства сфера правового регулювання оподаткування при здійсненні контрольованих операцій є ширшою, ніж сфера правового регулювання контролю за трансфертним ціноутворенням.
З точки зору оцінки трансфертного ціноутворення як моделі поведінки платника податків, трансфертне ціноутворення є ухиленням від сплати податків (за умови наявності правової протидії маніпуляції трансфертними цінами) або обходом (уникненням) податків (за умови відсутності правової протидії маніпуляції трансфертними цінами).